Warning: sprintf(): Too few arguments in /home/polit02/zampolit.com.ua/www/wp-content/themes/storefront/inc/storefront-template-functions.php on line 441

Крим – все, Путін влаштував танці та шукає нової війни

Зовнішня політика Росії останнім часом може видатися дивною, проте у шараханнях Кремля є своя логіка. Володимир Путін перебуває у пошуках спаринг-партнерів, які спроможні допомогти йому зберегти відчуття власної значущості та потужного впливу на світовий порядок денний без критичних втрат і значних витрат.

Після новорічних свят російські придворні соціологічні служби зафіксували падіння рейтингу Путіна, ВЦИОМ зауважив, що йому довіряють 33,4% опитаних. Ситуація, втім, не настільки критична, як видається на перший погляд, адже російський президент мало залежить від результатів виборів. Щонайменше до 2024 року він може почуватися абсолютно спокійно, адже уявити соціальний вибух чи революцію у сучасній Росії доволі складно. До речі, значна частина тамтешньої опозиції з насолодою перебуває у імперському порядку денному.

Читайте також: Європа хоче “зрозуміти” Путіна, Донбасом це не обійдеться

Проте можна констатувати інший факт: сприятливий для путінського рейтингу ефект від анексії Криму вичерпується, а повторити цей «фокус» ще раз навряд чи вдасться, адже ефект несподіванки можна використати лише одного разу. Навіть Олександр Лукашенко опирається спробам створити Союзну державу з РФ, хоча 20 років тому прагнув її не лише започаткувати, але й очолити. Кремлю сьогодні потрібні зовнішньополітичні успіхи, які б не дратували світовий бомонд, представникам якого, на відміну від Путіна, доводиться регулярно відповідати перед співгромадянами-виборцями. Наближаються вибори до Європарламенту, на яких питання взаємин з Росією буде для низки європейських політиків серед ключових.

Ритуальний танок навколо Курильських островів, влаштований Москвою з Токіо, не передбачає дотримання всіх норм японського етикету. Росіяни вправно використовують обіцянку прем’єра Сіндзо Абе на могилі батька добиватися повернення північних територій – чотирьох Курильських островів. Тому вони повернулися до радянсько-японської декларації 1956 року, імітують у своєму суспільстві протести проти передачі островів, наполягають на визнанні Японією підсумків Другої світової війни, проте марно – Абе та Путін не зуміли ні про що конкретне домовитися під час останньої зустрічі у Москві. Ще одна мета цих маневрів – привернути увагу Китаю, примусити його миритися з прагненням Росії бути активнішою на Тихому океані.

Тим цікавіше виглядають відносини російського та турецького президентів, адже обидва грають в амплуа геополітичних мачо, хіба що у Реджепа Ердогана це виходить більш переконливо. Фокус спільної уваги Москви та Анкари наразі зміщено на ситуацію у Сирії, яка залишається далекою від стабілізації. Повідомлення Дональда Трампа про евакуацію американського контингенту навряд чи відповідає інтересам Сполучених Штатів, і у них є надійний інструментарій впливу на ситуацію – приватні військові компанії, апробовані, зокрема, в Іраку.

До речі, відносини між США та Росією все більше нагадують гонку озброєнь у новій, багатополярній редакції, і це для РФ – дуже неприємний сигнал. Справа у тому, що Пентагон власні військові витрати може легко нарощувати, чого не скажеш про Росію. Дональд Трамп нещодавно наголосив, що американська ПРО спроможна захищати від гіперзвукових ракет, а перевіряти правдивість твердження надто небезпечно. Також США не будуть чіплятися за договір про заборону РСМД, адже їм його скасування вигідне з низки військово-політичних причин.

Здавалося б, Росія має радіти перспективам Brexit, проте для неї політичне розлучення ЄС та Великої Британії швидше виводить на арену впливового супротивника, спроможного кинути виклик Кремлю після подій у Солсбері. Цей сюжет не можна назвати завершеним. Лондон, дійсно, загруз у процедурі розлучення, проте у зовнішній сфері курс не змінює. Тим часом Німеччина та Франція домовилися зблизити позиції в економіці, оборонній та зовнішній політиці, утворивши своєрідний здвоєний центр ЄС. У такому форматі їм легше буде боротися за реформування Євросоюзу та відстоювати власні інтереси у Старому Світі.

Підбиваючи підсумки, зауважу, що Росія шукає собі спаринг-партнерів, аби підтримувати хорошу зовнішньополітичну форму, доводити, що вона має вплив на ситуацію в світі. Разом з тим Кремль не припиняє пошук можливостей «невеликої переможної гібридної агресії», яка дозволить дати населенню РФ новий імпульс в любові до Путіна. Адже зайвий рейтинг ще нікому не заважав.

Євген Магда, директор Інституту світової політики, спеціально для НАРОДНОЇ ПРАВДИ